Мені приснився дивний сон
Де ми з тобою були вдвох.
Ми розмовляли про любов
І пили кислу Бога кров.
Над нами висіла пітьма
А під ногами зла вода
Такою ж темною була.
Аж раптом щось в тобі змінилось.
У погляді з’явився страх.
Над нами небо засвітилось
І в тебе крила з-за плеча
Неначе в янгола з’явились.
Ти крикнув: » Ні! Не хочу я!!»
Й до мене линув, як маля.
Я обняла тебе щосили
Але якаясь дивна сила
У мене тебе відняла.
У тебе на щоці сльоза з’явилась,
В очах любов,
В губах слова:
«Пробач! Я не хотів тебе покинуть,
Але цю долю обирав не я».
А потім ти у небо линув,
І зник..
А я одна лишилась,
І слова мовить не могла.
У серце біль нестерпний вдарив,
Й гірькими слізьми облилась
Моя сорочка полотняна.
На мить закрила очі я.
Відкрила, й вдома опинилась.
Обтерла сльози, й зрозуміла:
«Це сон! Це лише сон лихий!»
Та монолог мій перебила
Гучна мелодія дзвінка.
Я довго на екран дивилась.
Та всеж до вуха трубку піднесла.
Гучні ридання там почулись,
Й слова:
«Його нема! Вже більш нема! Він згинув!».
Так все й було.
І сон лихий мій
В правду перевтіливсь….