Ось і тиша. І все. Помирає та казка,
Що раптово прийшла з невідомих алей.
Відболівши оту найгіркішу поразку,
Б’ється в грудях німий соловей.

Захотілося так. Винен розум-диктатор,
Ув’язнивши любов за безмежність її,
А вона проривалась крізь грати,
Поламавши всі крила свої.

Не прорвалась. Не стало їй сили,
Замуровує час пелюстки…
Якби тільки хто знав, що в тім серці застигло,
Коли сипались з нього друзки.

Ось і тиша. І все. Помирає та казка,
Що раптово прийшла з невідомих алей.
Відболівши оту найгіркішу поразку,
Б’ється в грудях німий соловей…