Іжгучу біль до болі взявши
Проронив сльози на долонь,
І на колінах не стоявши,
В цю прірву падаю я знов.
Ти не піддавши жалю серце,
Моє же серце розірвав,
Проникнув в душу, а вслід — все це
Безжально в сміху розтоптав!
Ти в руку руку мою взявши,
У плін кохання поманив,
У плін хрустального зітхання,
Кришталь хрусталля ти розбив!
Розбив…А може все це
Не мало значення давно?
Покинути бездонне серце
Для тебе, мабуть, сужденно…
Та сліз моїх ти не забудеш,
А, може, й не збагнеш ти їх….
І не судіть так строго люди,
Вогонь кохання вже потих!!!
І тільки пам`ять…пам`ять будить
Вогнем горючу біль чуття!
Усе мине…і ти забудеш
Кохання вірності буття.
І, коли в зорі вечірній
Ти глянеш в небо із далля,
Згадавши щастя мить, надії,
Уже не буду поруч я…
Я болі жар увесь забравши,
З собою в небо понесу,
І на колінах не стоявши,
В цю прірву знов я упаду…