– Заспiвай ти менi пiсню-коломию
Про джерела з палим листям…
– Я не вмiю!
– Ну про свiт тодi, що рiдний нам до болю,
Та про мрiї пiднесенi… Та про долю…
– Я співав би тобi з ранку тай до ночi –
Та гірки краплини застять менi очi!
Вiдчуваю, що насуне незабаром
На мене журба – невхильна, наче хмара,
Ледь-ледь чутна серед суму, серед тишi –
Тая пісня, що лунала нам раніше…
Буде все – i сонце ясне, i веснянки;
Хтось почує – заспiває біля ганку…
Повернуться повеснi iз пiвдня зграї,
З ними я – а може, й нi…
Хто то знає?